Федерация футбола

П`ять років тому Асоціація сільського футболу Дніпропетровщина акцентувала свою увагу на своєрідні „білі плями” – регіони, з ряду причин відлучених від великого футболу, де хоч і велась певна футбольна робота, однак ні системністю, ні цілеспрямованістю та робота не відзначалась. Піднята на ноги, насамперед зусиллями покійного О. Л. Пироженка, була Софіївщина, представники якої повернулись на обласну авансцену, де колись міцно тримались у авангарді, відразу наробивши шереху як на спартакіадних колосівських турнірах, так і на дитячих, ветеранських тощо. А вже невдовзі у одному з майстрівських колективів другої української ліги шанувальники гри мільйонів запримітили й першого повпреда новітньої футбольної історії краю – Бориса Кота.
Наразі Асоціація вирішила відновити роботу з регіонами, зокрема, серйозної уваги надалі буде приділено Петриківщині, якій і довірили право відкрити ювілейний розіграш Кубка народної газети Дніпропетровщини „Зоря”. Й лідери тамтешнього футбольного „господарства”, необхідно віддати їм належне, цю довіру виправдали. У першу чергу теплі слова подяки хочеться сказати на адресу керівника районної організації ВФСТ „Колос” Юрія Пастуха, який не тільки тримав руку на „пульсі” усього організаційного процесу, а й встигав допомагати арбітрам у якості асистента і навіть... фіксувати усе цікаве, неординарне на цифровий фотоапарат, голови районної федерації футболу Віталія Патинки, упередзоріючого футбольної дружини „Факел” (Хутірське) Івана Запорожана, а також ряду інших служб і підрозділів. Як господарі і обіцяли, під час дійства і музичні вставки були, і пісні у виконанні учасників місцевої художньої самодіяльності лунали, і бутерброди з гарячим чаєм та кавою. Не забули господарі пошанувати й ветеранів спорту, вручивши місцевим „аксакалам” оздоровчого руху – О. Б. Стасовському та В. В. Завгородньому – пам`ятні подарунки. Найближчим часом ми неодмінно розповімо про цих двох „патріархів-феноменів”, як пожартував хтось із знайомих знаменитих у районі дідусів, наразі ж обмежимось декількома цікавими фактами з їхнього життя. Володимир Васильович до нинішнього часу залишається рекордсменом Петриківської десятирічки з бігу на 1 500 метрів (цю відстань він подолав за чотири хвилини і 35 секунд), встановлений ще... 1958 року. Залишив яскравий слід Завгородній і у футболі, завершивши свою кар`єру, коли йому вже було за сорок, причому довгий час він виходив на поле з капітанською пов`язкою. Чимало подібних родзинок у своїй фізкультурній біографії має і його побратим Олексій Борисович Стасовський, тридцять шість років пропрацювавши керівником фізичного виховання у місцевому професійно-технічному училищі, а з-поміж усього спортивного різнобарв`я надто полюбляючи „крилатий м`яч” – волейбол.
Та перейдемо, зрештою, до головної теми – самого власне зорянського турніру, відкритому, після традиційного ритуалу підняття синьо-жовтого стягу, виконання національного гімну, хлібу-солі та напутніх слів голови обласної організації ВФСТ „Колос” В. Г. Петрушенка, аматорськими колективами з Хутірського та Губинихи. З перших хвилин протистояння перевагою заволоділи присамарці, які змусили добряче попрацювати оборонців „Факелу”. Особливо непереливки довелось центральному захиснику Сергію Батюку, який в одному з епізодів, ліквідуючи небезпеку, після прострілу з флангу зрізав м’яч у власні ворота. Добре, що поцілив у свого воротаря. А за кілька хвилин до цього стовідсоткову нагоду репрезентуватись втратив його одноклубник Андрій Сірко, вискочивши на побачення з голкіпером суперників і пробивши по цілі не кращим чином.
Рахунок же було відкрито на початку другого тайму, з пенальті, після того, як захисник факелівців руками притримав Владислава Нікіпоровця, що вирвався на оперативний простір. Сергій Рідний із одинадцятиметрової „крапки” не схибив. Подвоїли свою перевагу новомосковці під завісу сутички. Той таки Рідний майстерно „вирізав” м’яч з причілкового і Максим Дударєв, зігравши на випередження, головою поцілив у ближню „шістку”.
Багатою на гострі моменти та бойовою обіцяла бути й наступна сутичка – своєрідне земляцьке „дербі” між „Факелом” і „Араратом”. Останній колектив відразу привернув до себе увагою, найперше свою назвою. Здивувався спершу і ваш покірний слуга, доки не познайомився з керівником лобойківського сільськогосподарського формування Сергієм Аветисяном, доволі імпульсивним і честолюбним, налаштованим виключно на перемогу. З подібним настроєм вийшли на галявину і його підопічні, однак проявити бійцівський характер араратівці змогли лиш у другій половині січі, коли факелівці, маючи двопунктову перевагу, дещо „підсіли”. У першій же половині зіткнення соло на полі виконував Андрій Сірко, досвідчений виконавець, вихованець відомого дніпропетровського фахівця В. Мусієнка. Саме з легкої руки Віталія Спиридоновича випурхнув у світ випускний клас славнозвісної школи „Дніпро-75” 1977 року народження. Пам’ятаєте: Олександр Першин, Максим Боровков, Андрій Гаврюшов, Андрій Сірко, і так далі, ціле сузір’я вправних футбольних виконавців, які і в українській „вишці” встигли „засвітитись”, і в різних національних збірних...
Один з трьох „легіонерів”, яких за регламентом Кубка „Зорі”-2008 дозволено заявити учасникам турніру, Сірко виявився справжнім лідером факелівців, ведучи одноклубників на штурм редутів суперника. Спершу свою гольову спрагу Андрій вгамував на чотирнадцятій хвилині, встигши на добивання і з кількох метрів спрямувавши шкіряного в сітку, а за 14 хвилин голеадор створив справжнє диво, здалеку надіславши предмет сперечань прямісінько у дев`ятину. Намагання араратівців змінити хід подій, „витягти” бодай нічию втілилися у м’яч престижу, проведений у середині матчу Захаром Данильченком. Між іншим, шанс врятуватись у лобойківців був... На останній секундах арбітр зустрічі Юрій Журавель біля самісінької штрафної лінії факелівців призначив доволі небезпечний карний удар. Ось тут і з`ясувалось, що Сагірову, аби зійти у даному компоненті на один щабель з іншим Олександром – київським динамівцем Алієвим – на тренуваннях доведеться пролити ще чимало поту.
Аби обійти у турнірній таблиці земляків з „Факелу” й відтак стати володарем однієї з двох путівок до півфінальної стадії змагань, лобойківцям у заключній сутичці дня необхідно було обіграти команду тренерського тандему із Губинихи, який уособлювали Олександр Чхан та Віктор Зуєв. Араратівці добряче „погризли” землю, поборолись, не забуваючи водночас „давити” на арбітра протистояння, однак виконати завдання так і не спромоглися. Максим Дударєв, отримавши лялечку-передачу від Сергія Рідного, вкотив круглого у порожні ворота „Арарату”, поповнивши таким чином свій бомбардирський реєстр цьогорічного зорянського дійства ще одним „маленьким дивом”.