Федерация футбола

Стадіон у Троїцькому розташований обабіч села, ледь не у відкритому космосі, і коли розгуляються-розбешкетуються веселі вітри, як і цього разу, в день проведення півфінального зорянського турніру, не знаєш, куди від них і ніс-флюгер свій ховати. Щоправда, як не віддати господарям належне, ні вітрами тими, ні протягами, ні жовтневою прохолодою троїцьких „боліл” не залякати, і вони галасливою юрмою зійшлися і з`їхалися на свій недобудований „Стад де Франс”. Не знаю, чим заманив їх на дійство сільський голова Олег Чуприна – самим власне спортовим видовищем, „болінням”, а у кольорах місцевих віртуозів шкіряної кулі що не виконавець – то або син чи онук когось із „фанатського” загалу, або зять чи кум, коханий чи чоловік, а може, й іншим якимось небаченим до цього часу дивом, однак люди, і старі, й малі, повірили своєму упередзоріючому, розсілися-розташувалися навколо арени хто де: одні на белебні, гріючись під куценькими сонячними промінцями, на травичці і на руїнах стадіонної прибудови, потенційної Трої, інші – ще деінде, біля столів із їством і питвом, приміром, прикупленим тут же, по сусідству, у жіночок-рестораторів, які й самі упродовж змагання не надто скупилися, активно пригощаючись тими царськими припасами. Що ж до наймолодшого покоління тамтешнього „племені”, то воно здебільшого тупцювало біля бровки, виконуючи щось у стилі „hip-hop” або ж якихось місцевих ритуальних постановок.
А ось бабуся Ніна, по-імператорськи розташувавшись у кріслі поряд із зеленою галявиною, уважно, з-за окуляр, стежила за подіями на полі, за кожним маневром і ударом по воротах, час від часу щось вигукувала, когось сварила, й ціпком все гнала і гнала уперед, в атаку, свою бойову троїцьку рать.

1/2 ФІНАЛУ

Підгрупа В

Троїцьке (Павлоградський район). Стадіон „Колос”. 25 жовтня. 120 глядачів. Головний суддя – Володимир ІВАНЕНКО (Павлоград).

• ФСК „ТРОЇЦЬКЕ” (ПАВЛОГРАДСЬКИЙ РАЙОН) – МАГДАЛИНІВСЬКИЙ МАСЛОЗАВОД – 0:0
Арбітр – В. Іваненко, асистенти – О. Чорний (обидва – Павлоград), Ю. Пастух (Петриківка).
ФСК „Троїцьке”: О. Рябокінь, О. Борисов, В. Заєць, О. Стрига (С. Багач, 23), О. Чуприна, В. Третяк, В. Манько, Є. Висторопський, О. Шипило, О. Федосюк, В. Блажеєвський,
Магдалинівський маслозавод: І. Євтушенко, Ю. Зозуля, М. Прохода, О. Грицай, Є. Русак, М. Громико, Р. Денисенко, Д. Кварцхова, В. Мироненко, А. Гемай, Р. Ніколаєнко.
• МАГДАЛИНІВСЬКИЙ МАСЛОЗАВОД – „ФАКЕЛ” (ХУТІРСЬКЕ, ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОН) – 1:3 (0:1)
Арбітр – О. Чорний, асистенти – В. Іваненко (обидва – Павлоград), Ю. Пастух (Петриківка).
Магдалинівський маслозавод: І. Євтушенко, Ю. Зозуля, М. Прохода, О. Грицай, Є. Русак, М. Громико, Р. Денисенко, Д. Кварцхова, В. Мироненко, М. Стражников, Р. Ніколаєнко.
„Факел”: О. Бойко, І. Хохлов, О. Синявський, С. Батюк, О. Альбрехт, В. Крючков, Р. Свиридоненко, С. Дзоз, С. Бут, А. Прокопов, А. Сірко.
Голи: А. Прокопов (23), 1:1 Р. Денисенко (39), 1:2 А. Сірко (54), 1:3 А. Прокопов (65).
На 39-й хвилині Р. Денисенко не реалізував 11-метровий штрафний удар (воротар).
• „ФАКЕЛ” – ФСК „ТРОЇЦЬКЕ” – 1:0 (0:0)
Арбітр – В. Іваненко, асистенти – О. Чорний (обидва – Павлоград), Ю. Пастух (Петриківка).
„Факел”: О. Рябокінь, О. Борисов, О. Стрига, О. Борисов, В. Третяк, С. Багач, В. Блажеєвський, Є. Висторопський, С. Фішков, В. Фішков, В. Манько.
ФСК „Троїцьке”: О. Бойко, І. Хохлов, О. Синявський, С. Батюк, В. Крючков, О. Альбрехт, Р. Свиридоненко, С. Дзоз, С. Бут, А. Прокопов, А. Сірко.
Голи: 1:0 С. Дзоз (59).
Попереджений С. Дзоз (65).
Вилучений С. Дзоз (66).

ТУРНІРНЕ СТАНОВИЩЕ
№ Команда І В Н П М О
1 ФАКЕЛ 2 2 0 0 4:1 6
2 ФСК Троїцьке 2 0 1 1 0:1 1
3 Магдалинівський
маслозавод 2 0 1 1 1:3 1

З перипетіями півфінального футбольного турніру у Троїцькому та цікавинками дійства читачів знайомить виконавчий директор змагань Володимир СОРОКА.

Саме господарям турніру й випало першими вийти на майданчик, де на них очікував магдалинівський легіон. Вже стартові хвилини засвідчили: суперник гідний один одного. Боротьба йшла на кожному клаптику поля, боротьба жорстка, непоступлива, чоловіча. Справжня рубка, я б навіть сказав – бій гладіаторів. Добряче діставалося по ногах і тим, й іншим. І коли у одному з епізодів гості „врізали” по гомілці юному Володі Блажеєвському, не витримала навіть бабуся Ніна. Зірвавшись зі свого крісла, із грізно піднятим догори ціпком, вона кинулась навперейми кривднику її онука, й непереливки було б магдалинівцю, якби не рідні емоційної сімдесятичотирьохрічної уболівальниці, своєчасно повернувши бабусю до місця її призначення. А ось небезпекою безпосередньо біля воріт так і не пахло...
Дещо урожайнішим на гольові моменти виявився другий тайм. На 55-й хвилині у штрафному майданчику гостей спалахнула „пожежа”, кіпер магдалинівців припустився однієї із своїх нечисленних помилок, і В’ячеслав Манько холоднокровно розстріляв „рамку”, цілячись у дальній кут, та на щастя гостей кулястий поцілив у стійку. Не пощастило ФСК „Троїцьке” і в одному з наступний флангових контрвипадів, коли шкіряна „сфера”, мов той колобок, прошмигнула у якихось міліметрах від штанги. Схилити шальки терезів на свій бік магдалинівці могли у заключні хвилини протистояння. Арбітр зустрічі павлоградець В. Іваненко (необхідно відзначити просто таки ювелірну роботу цього дня у якості рефері як самого Володимира Івановича, голови районної організації ВФСТ „Колос”, так і його колеги-петриківця Юрія Пастуха, а також ще одного представника Павлоградщини – Олександра Чорного) у лічених метрах від карного майданчика господарів, навпроти воріт, призначив штрафний удар. Магдалинівцю лишалось м’яко перекинути кулю через стінку у порожній кут, та в ту ж таки стінку він і поцілив, випробовуючи, певно, „мур” на міцність.
Нульова нічия рідної команди не надто засмутила бабусю Ніну і вона кількома словами повідала вашому покірному слузі про своє непросте життя. За фахом Ніна Євдокіївна Внукова – педагог, чимало років пропрацювала вчителем російської мови і літератури, її улюблені письменники – Шевченко, Єсенін, Пушкін. Сама вона, зі слів співрозмовниці, із династії вчителів. У школі працював її батько, інші рідні, а наразі сімейну традицію продовжує донька. Чимало часу Ніна Євдокіївна приділяє рукоділлю – вишиванню рушників, портретів, неодноразово виставляла, між іншим, свої роботи на місцевих та міських виставках. А ще вона намагається не пропустити жодного футбольного поєдинку за участю свого улюбленого онука Володі (а в разі необхідності – й захистити його. Авт.)
Магдалинівсько-петриківські протистояння. Останнім часом вони набули особливої значимості, навіть стали своєрідним дербі. Чи не тому й початок звітного зіткнення дещо затягнувся, маслозаводівці трішки „подлубались” у „візитівках” своїх опонентів і ті, розлючені, у пролозі битви спрямували у бік воріт своїх недовірливих сусідів справжнісінький вал атак. Мов океанські хвилі ті накочувались на оборонні редути супротивника, і до певного часу магдалинівці стримували натиск, доки на 13-й хвилині підопічні Івана Запорожана не досягли, зрештою, свого. Відзначився Андрій Прокопов, відгукнувшись на подачу з кутового. Назрівав і другий м’яч, але якимсь дивом предмет сперечань не влучав у ціль, у чотирикутник, зачарований Ігорем Євтушенком. Якби, впевнений, не його „магія”, перевага петриківців після першого тайму вимірювалася б щонайменше двома-трьома пунктами.
Тим несподіванішим для уболівальників стало „маленьке диво”, створене маслозаводівцями на початку другої половини. Хтось із оборонців аматорського ополчення із Хутірського порушив у своєму штрафному майданчику правила, і... стовідсоткове пенальті. До „крапки” впевнено підійшов Роман Денисенко, пробив, як кажуть у подібних випадках, на точність, одначе його маневр миттєво „прочитав” Олександр Бойко, парирувавши постріл. На добиванні, щоправда, пощастило тому ж таки пенальтисту-невдасі.
А далі – наче під копірку – знову „Стара пісня по-новому”. Стрімкі, кинджальні проходи крайків „Факелу”, чіткі, продумані дії кожного виконавця петриківського колективу і, нарешті, віртуозна, неперевершена гра лідерів петриківського формування – двох Андріїв – Сірка і Прокопова, на рахунку яких ще два „гостинці”, вкинуті у павутиння воріт Ігоря Євтушенка. Останній з цих „гостинців” виявився навдивовижу вишуканим. Після недовгого „блукання” штрафним майданчиком магдалинівців і кількох рикошетів м’яч, врешті-решт, дістався Прокопову і той, мов з пращі, вистрілив з-за меж штрафного майданчика. Вколотив кулю в „дев`ятку” з такою силою, наче вбив, вибачте, гвіздок у дошку...
За усіма перипетіями дійства, як звітного, так і попереднього за участю маслозаводівців, поруч зі мною пильно стежила поважна молода леді, цікавлячись грою цієї команди, її турнірними перспективами і, звісно, виконавцями. „Чи не агент ви 007 ?” – ненароком жартома зачепив я свою співбесідницю, так і не з`ясувавши для себе, що ж це за диво, звідкіля, і чому цікавиться саме магдалинівською командою. Розкішна жіночка лише посміхнулася, ствердно кивнула головою, так, справді, я агент 007, а по закінченні другого матчу хутенько сіла до свого червоного „Mitsubishi” Colt і, мов той чарівний туман, зникла... А ще по якомусь часі хлопці із Магдалинівки повідали, що цю машину-красуню із незнайомкою за кермом вони частенько бачили на своїх попередніх поєдинках. Поспостерігає, буцімто, за їхньою грою таємна королівська особа звіддаля, і... Ось так, друзі мої, Кубок „Зорі” учергове виявився причетним до народження красивого міфу, навколофутбольної таємниці... Агенте 007, признайтесь, зрештою, хто Ви, і за чиєю тремтливою душею „полюєте” ?..
І насамкінець, після невеличкого ліричного відступу, знову повернуся до футболу, до передач, до боротьби на кожному клаптику поля, голів і покарань. Мова ж-бо про наш фірмовий зорянський турнір, наше ювілейне свято. Закінчилося півфінальне дійство у Троїцькому тріумфом дружини Івана Миколайовича Запорожана, людини з великим, чистим серцем, яка чимало сил і енергії віддає спорту, футболу, тож хай йому особисто і його хлопцям щастить й надалі, зокрема, у фінальній частині Кубка „Зорі”-2008. Як щастить й здоровиться і всім нам, болільникам, командам-учасницям, суддям, організаторам, усьому футбольному люду.
Бережіть себе !